Share This Article
Наприкінці листопада цього року в Папському Григоріанському Університеті відбувався симпозіум на тему «Чи Бог вже не мешкає тут? Передача культових споруд та інтегральне управління церковною культурною спадщиною». Його організувала Папська Рада в справах культури, запросивши делегатів від єпископських конференцій, повідомляє vaticannews
Навчання майбутніх священиків захисту майна, що має культурну цінність, інвентаризація та каталогізація такого майна, залучення громади до проектів щодо нового призначення відчужених храмів, діалог з громадськими інституціями, першість суспільних, культурних та харитативних цілей, виключення комерційного використання, належне поводження з мощами з вівтаря, які повинні бути встановлені в інші престоли чи відповідно зберігатися. Про все це йдеться в згаданому документі, що складається з 5 розділів й 11 прикінцевих рекомендацій. Кардинал Джанфранко Равазі, Президент Папської Ради в справах культури, представив ці напрямні в інтерв’ю для інформаційної агенції SIR.
Президент Папської Ради в справах культури кардинал Джанфранко Равазі. Фото vaticannews.
Виклики урбанізації та секуляризації
Ділячись підсумками праці симпозіуму, кардинал Равазі розповів, що на основі досвіду, здобутого серед відмінних національних контекстів, були представлені «конкретні та значущі пропозиції» щодо того, як можна реагувати на сьогоднішні виклики, пов’язані з урбанізацією та секуляризацією. Наприклад, сьогодні центр великих міст перестав бути місцем проживання, ставши осередком виключно адміністративних та управлінських функцій. І стає проблематичним збереження та утримання великої кількості церков, що були споруджені в історичний період, позначений іншими вимогами, хоча вони й надалі «становлять постійну символічну дійсність».
«Понад половина храмів у центрі Риму не використовується, але ми ніколи не зможемо перетворити їх у музей чи щось іншого, бо вони є символом для міста і для всього світу», – сказав він, зазначаючи, що хоч сакральність святині може занепасти, ніколи не применшується її «символічна функція духовного та мистецького місця», тож ця спадщина зберігається такою, якою є, навіть якщо вже не використовується для культу.
Десакралізація, але не профанація
Натомість, у випадку будівель, які не є носіями такої символічної якості, «десакралізація є легітимною», водночас, «ніколи не є допустимою профанація». Тому, не повинно викликати згіршення, коли ці приміщення передаються для несакрального використання, яке, однак, не повинно бути дисонуючим з початковою дійсності храму. Мова йде про музеї, бібліотеки, культурні осередки, архіви чи навіть заклади соціального служіння.
За словами кардинала, «не йдеться про профанацію», але, радше, про «тимчасову десакралазацію», що згідна з духом літургії, відповідно до етимологічного значення цього терміну, як «діла народу». «В літургії, – пояснив він, – присутній не лише вертикальний вимір, але й горизонтальний. Таким чином, “інше” призначення, яке стосується спільноти, становить частину духа літургії: це є своєрідна пара-літургія, продовження літургії в іншій формі».
Належне формування духовенства
Роздумуючи над найважливішими аспектами напрямних, Президент Папської Ради в справах культури звернув увагу на ті положення, які говорять про необхідність формування майбутніх священиків та новопризначених єпископів у тому, що стосується культурної спадщини, важливості та історичної і мистецької цінності церковного майна.
«Різні прояви викривлення та профанації часто зроджуються внаслідок некомпетентності та браку усвідомлення. Крім того, належні знання уможливлюють діалог із реставраторами та держслужбовцями», – сказав він.
Інші священні речі
Рекомендації також пропонують приписи щодо збереження сакральних речей, які в згаданих випадках повинні бути передані до інших церков або зберігатися в музеї. Водночас, вівтар ніколи не втрачає свого посвячення, тож якщо не може бути перенесений до іншої церкви, його слід знищити. Важливою передумовою належного збереження цієї спадщини є інвентаризація та каталогізація відповідного майна, яке має культурну й історичну цінність.
Справа всієї спільноти
Врешті, «Напрямні» рекомендують залучати до процесу прийняття рішення увесь збір Божого люду, аби рішення, хоч і бездоганні з канонічної точки зору, не були справою лише єпископа чи священика, але якомога більше підтримуваними спільнотою. Крім того, важливим є діалог із цивільною громадою. Адже трапляється, що до боротьби проти відчуження храму включаються навіть групи невіруючих. Хтось з метою інструменталізації випадку, але також «чимало людей, ноги яких ніколи не було в храмі, вважають його символом свого кварталу».
«Рекомендації заохочують, крім того, в кожному рішенні рахуватися із загальним контекстом території, соціальним динамізмом і душпастирськими стратегіями», – підкреслює кардинал Равазі, наголошуючи, що «слід виключити будь-яке комерційне використання» колишніх культових будівель.