Religious Tourism

В с. Русанів Броварського району є школа, дах якої побудований з уламків стародавної церкви, яку було ще зруйновано ще в 1936 році.
Про таке відкриття стало відомо з соцмереж, де мешканець Русанова оприлюднив світлини даху цієї школи, повідомляє m.atbrovary.org

 
На фото видно, що на балках даху зображені стародавні образи. 
Корінні мешканці села розповідають, що дійсно в їхньому селі була церква, про яку в стародавніх литописах згадується ще за часів Богдана Хмельницього. Коли було її побудовано, ніхто сказати достовірно не може. Але у творі Павла Алепського «Подорож Антіохійського патріарха Макарія до Москви у XVII ст.» від 1658 р. згадується: «Мы прибыли в селение с церковью по имени Росано (Русанов), близ него огромное озеро и очень большие мельницы и сукновальни. По всей земле казаков, мы заметили возбудившую наше удивление прекрасную черту: все они, даже большинство их жен и дочерей, умеют читать и знают порядок церковных служб и церковные напевы; кроме того, священники обучают сирот и не оставляют их шататься по улицам невеждами».

Також мешканці Русанова кажуть, що церква ця освячувалась в 1908 році. Тобто іконам, з яких побудована школа, як мінімум 111 років.

 
Як стверджують історичні документи, в 30-ті роки XX століття, як і скрізь, у Русанові створювались комітет незаможних селян і партійна та комсомольська організації. Вони розкуркулювали заможніх селян. В той час йшла активна боротьба з релігією.

Саме на такий храм, як стверджують старожили села, була схожа і Русанівська церква:

У 1936 році церкву було повністю зруйновано та розібрано. На її місці побудували школу, спочатку семирічну, а пізніше вона стала середньою. Першого вересня 1939 року, коли відкрилась нова школа, прийшли 84 першокласники. Багато сил і турбот доклав до будівництва та розвитку школи тодішній директор Трохим Степанович Дженжібер. Мабуть саме він зміг би відповісти на запитання, як рештки стародавної церкви стали частиною школи.

Як розповідає бабуся мешканки Русанова, в ті часи, коли зруйнували церкву, все що можливо було використовувати для будівництва, розібрали самі селяни на будівництво своїх осель. І в школу відійшла тільки маленька частинка. А ось жителька с. Русанів Марія Захарівна каже, що ті, хто розбирав церкву, мали право брати будівельний матеріал собі на хати.Такі люди знайшлися серед комсомольців.
Зараз мешканці села хочуть показати цю школу, вірніше її дах спеціалістам, але… Далі без коментарів…

НЕ СУДИ ЗОПАЛУ
Це реальна історія з життя русанівців, що сталася в 1908 р. Повчальна та сумна.

Настоятель Ананій Добриловський народився і виріс в Русанові, і успадкував місце свого батька, Акима Добриловського, який прослужив тут 32 роки, починаючи з 1849 р. Після закінчення Чернігівської духовної семінарії отець Ананій був рукопокладений на служіння 22 жовтня 1881 р. та прослужив в місцевій церкві 27 років. За цей час він багато зробив. Наприклад, організував церковний хор, якого досі не було в Русанові. Але найголовніше – великими зусиллями він зібрав кошти та побудував нову церкву. Її зведення та оздоблення закінчилося на початку 1908 р. І ось коли вже все було готове до освячення о.Ананій раптом… пише прохання про переведення в інший приход (з січня 1908 р. він служив вже в с.Осокорки Остерського повіту).

Аномальний вчинок для того часу. Священицька посада тоді переходила від батька до сина. Виникали священицькі династії, які служили в одній церкві подекуди впродовж ста років. Не відомо, скільки ще поколінь Добриловських відправляли б тут служби, якби не… гарячкуватість русанівців.

Новий пишно оздоблений храм був освячений 21 вересня 1908 р. В «Чернігівських єпархіальних відомостях» перераховуються найбільші меценати, які пожертвували кошти для будівництва будинку для псаломщика Афанасія Ніловського, а також інші добродії: міщанин Сергій Григорієв Подсрибка (пожертвував образ Св.Миколая вартістю 300 руб.), селяни Кирило Божук та Іоанікій Маркуця (зібрали пожертви на придбання ікони Успіння Божої Матері вартістю 120 руб.).

Згадується і священик Ананія Добриловський. Разом з вчителькою-регентом Маріонілою Григоріївною Захарієвською він заснував грошовий фонд, який поповнювався здебільшого з їх власних коштів. З цього капіталу придбали панікадило для нової церкви вартістю 305 руб. Чимала сума. Для порівняння тогочасні ціни: хліб – 3 коп., мука пшенична вищого сорту (1 кг) – 24 коп., кава в зернах (1 кг) – 2 руб, олія (1 л) – 40 коп.

Очевидно, що настоятель Добриловський, який отримував 156 руб. 80 коп. в рік (тобто 13 руб. 6 коп. щомісячно), докладав надлюдських зусиль, щоб побудувати та пишніше оздобити церкву. Ймовірно, церковна громада цього не зрозуміла й звинуватила в марнотратстві. Священник образився і перевівся в інше село.

Далі цікавіше.

При освяченні та передачі храму новому настоятелю з’ясувалося, що попередній священник не тільки не чіпав церковні гроші, а навпаки постійно шукав багатих меценатів, вкладав чимало власних коштів, прискіпливо перевіряв будівельників та упорядників будівництва та знайшов прорахунки, завдяки чому вдалося уникнути зайвих витрат.

Зрозумівши свою провину, русанівці неодноразово відправляли делегацію до свого колишнього пастиря з покаянням, але завжди повертались ні з чим. І ось майже через рік після розриву стосунків християнське прощення переважило смертельну образу. Плакали всі… Далі цитата з «Чернігівських єпархіальних відомостей».

«8-го марта сего 1909 года в с. Осокорках, Остерскаго уѣзда, происходило рѣдкое торжество: с разрѣшенія Преосвященнѣйшаго Антонія, Епископа Черниговскаго и Нѣжинскаго, жителями села Русанов, Остерскаго уѣзда, был поднесен цѣнный дар своему бывшему пастырю, нынѣ священнику села Осокорокъ, о. Ананію Добрыловскому.

Прибывшая из Русанова депутація, в числѣ семи человѣк по окончаніи литургіи поднесла о. Ананію золотой наперсный крест, икону Спасителя и хлѣб-соль, причем один из членов ея — учитель школы грамоты обратился к о. Ананію от лица его бывших прихожан— жителей села Русанов с рѣчью, в которой, выражая ему свою любовь и преданность, благодарил о. Ананія за любовь его к ним, за руководство их в духѣ Христовой вѣры во все время 27-лѣтняго служенія его в Русановскомъ храмѣ, за его труды по устройству церковнаго хора, украшенію храма и постройки новаго, сопровождавшейся для о. Ананія многими скорбями; благодарил его за обнаружение ошибочных дѣйствій уполномоченных по постройке храма, чѣм предотвращены были напрасные расходы.

О. Ананій, глубоко растроганный, сердечно благодарил депутацію за выраженныя чувства и дорогой дар, обѣщая никогда не прерывать с жителями Русанова духовной молитвенной связи. Это единение пастыря с бывшими пасомыми представляло собою такую умилительную картину, что не только плакали о. Ананія и депутаты, но и присутствующіе при этом не могли удержаться от слез. Описанное событіе особенно отрадно в том отношеніи, что о. Ананій Добрыловскій вынужден был переселиться на другой приход, будучи незаслуженно оскорбленным своими прихожанами, и вот через год послѣ ухода его из Русанова они одумались, сознали свою вину пред ним, раскаялись, неоднократно просили о. Ананія о прощеніи и, получив его, поднесли ему такой цѣнный дар».

– Прочитала цю історію і… стало сумно. Так. Русанівські гени і зараз в нас діють. Ми діти своїх батьків. Емоції випереджують розум. Згадалося з Біблії: «Хай кожен буде скорий до слухання, непоквапний до гніву, бо гнів людини не чинить справедливости Божої» (Посл. Якова 1:19-20). Чи вчимося ми на помилках наших пращурів чи, може, повторюємо їх.
Покаяння – не коли ти плачеш, а коли ти змінюєшся, – пише модератор групи «Наш Русанів» у фейсбуці Юлія Цитрицька.